Добрий день!
Звати мене Іра. Мені 24. Одружені ми вже 2 роки синочку нашому 1.5. Не знаю коли це все почалося можливо ще до одруження, але тоді це все не помічалося. Чоловік мій холерик цим словом можна його повністю охарактеризувати. Весь час кричить звалює на мене всі провини.
Диплом захищала на 7 місяці вагітності звичайно після освіти зразу залишилася в дома тобто стала домогосподаркою. Якось це все спочатку подобалось створювати домашній затишок, а чоловік працював. Ще будучи вагітною при токсикозі я не могла навіть встати з ліжка його це не влаштовувало бо посуда не милась їсти не готувала на їжу взагалі дивитись не могла а він не вірив і не цікавився чого мені коштувало приготувати ввечерю. Їхавши в машині коли я хотіла в туалет ніколи не зупинявся бо завжди кудись спішив, мусіла терпіти я пояснювала що мені так не можна не хотів слухати казав що прибідняюсь. Коли родився синочок я попросила щоб він побрибирав в дома до нашого приходу, так він покликав свою маму і вона сама прибирала а мені говорила що то він. До мене в родом забігав на 15 хв. І втікав мовляв тут не можна більше бути, сам з друзями три дня пив. Перші місяці коли малюк був в дома були найвищі я навіть не встигала помитись коли просила побути з дитиною щоб я помилась він відмовлявся. З часом коли синочок підростав він більше почав приділяти увагу. Бавився з ним інколи гуляв. І дальше пішли звинувачування що я не заробляю,що мої батьки не допомагають а його допомагають, що мої батьки не добились в житі нічого а його добились, я не спорила бо дійсно його батьки нам допомогли з квартирою фінансово підтримували, а мої ледве виживають на зарплату і то весь час носили нам продукти. Потім було зізнання що він зрадив мені з моєю подругою. Я ледве пережила цей період.. Звичайно просив вибачення сам признався бо не міг не розповісти я пробачила а як інакше йти нема куди грошей нема синочку було 3 місяці. Це все пройшло забулося але слід в душі залишило.
Не дивлячи на це все він дійсно старається щоб в хаті все було, батько він хороший приділяє дитині час завжди з ним поруч. Говорить що мене любить, але його дії цьому перечать. Поки це все мене влаштовувало. Но останнім часом це все загострилось тому пишу вам як вийти з ситуації. Наприклад : Поламався комп’ютер він говорить от бачиш ти не зробиш а я зроблю, Я його прошу вже два роки поремонтувати двері у нас в жодній кімнаті в тому числі і Вану і в туалет вони не закриваються – він на то каже тобі треба ти і ремонтуй чому все на ньому. Антену до телевізора також він не буде ремонтувати бо він йому не потрібний це тільки я дивлюсь телевізор. хату продуктів я не купляю бо всі гроші в нього, а коли щось нема в домі то я вина бо не купила чи не подзвонила. Декілька раз я просила щоб він виділяв мені гроші на продукти в кінці кінців він сказав що я багато витрачаю хоча це могло бути і 100 200 грн в тиждень. Я вже не говорю про те що він пішов на нову роботу і повністю оновив свій гардероб А мій залишився той що ще до одруження. Я не говорю що він мені зовсім нічого не купляє, купляє але це його гроші і купляється те що йому подобається. Кожний день звинувачує що я вибрала стан жертви, Плачу ,депресую. Я з ним погоджуюсь Але як я настаралась я не можу вийти з цієї ситуації. Іти на роботу не можу синочок ще маленький планую щоб він пішов в садок через пів року, а там на роботу. І з нов. Чоловік заявляє що зарплата в 1500 грн його не задовіляняє. Але в наш час добре щоб і таку зарплату платили.
Я хочу достукатись до чоловіка що мені тяжко Що я так само працюю і їсти варю, і за дитиною доглядаю і вночі не сплю. Синочок хворіє я тижнями з хати не виходжу взагалі, а він ще й у зал ходить і говорить що я поправилась Крім того у нього не повний робочий день а весь свій вільний час він приділяє комп’ютерним іграм. Як вийти з такої ситуації?
Іра
Здравствуйте, Ира.
Я внимательно прочитал ваше сообщение. И вот что понял. Вы путаете понятия «холерик» и «тиран». Другими словами, в вашей семье по негласному соглашению с мужем установилась модель семейных отношений, в которой вам уготована исключительно пассивная роль. С одной стороны, вы полностью защищены от внешнего мира, с другой стороны — вам тесно, неуютно, грустно и мрачно. Плюс с каждым днем ваши руки и ноги становятся все слабее, и все больше и больше становитесь зависимой от мужа. В такой ситуации депрессии, нескончаемые болезни — вполне закономерны. Так организм реагирует и сигнализирует о крайне неблагоприятной обстановке.
Что делать? Все казалось бы просто — учиться отвоевывать свободу, учиться отстаивать себя, учиться заботиться о себе, учиться пользоваться зубами, проявлять злость и агрессию, не разрушая отношений. С этим можно и нужно обращаться к психотерапевту. Однако, как я вижу, здесь вам довольно трудно что-то будет сделать. Вы ведь уже давно связаны по рукам и ногам. Да и денег у вас «ваших» нет, а хороший психолог вряд ли будет работать бесплатно. Труд стоит денег.
Желаю вам хорошенько разозлиться. Только тогда может что-то измениться в вашей жизни
